ПАНІБРА́ТЧИК, а, ч., розм., рідко. Учасник панібратства (у 2 знач.). Максим поздоровкався з панібратчиками, вийшов з хати (Мирний, II, 1954, 228).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 45.