ПА́НЬКАННЯ, я, с., розм. Дія за знач. па́нькати і па́нькатися. Се значило би для нього повну руїну. Стратити все, що здобув досі тяжкими заходами, довголітнім паньканням з оцими дикими гуцулами (Фр., IV, 1950, 432); Писарша глянула Ваті в очі і неначе прочитала в їх.. причину ласкавих запросин на чай і ласкавого панькання коло себе (Н.-Лев., IV, 1956, 58).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 55.