ПАНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., над ким-чим, ким-чим, у кому — чому.

1. Мати владу над ким-, чим-небудь. Народився Гордій з давнього панського роду, що звик панувати над мужиком і так виробив у собі цю потребу панувати, що вона передавалася спадщиною від батька до сина (Гр., II, 1963, 44); [Нартал:] Хотів би ти, щоб Карфаген тепера над Римом панував, хоч би й любов’ю? (Л. Укр., II, 1951, 433); Словом, Лукашевич панував Серед моря муки і проклять… Ну, та к бісу! Хто це пригадав? Панували — більш не панувать! (Рильський, II, 1960, 73); // перен. Все охоплювати, заповнювати собою (про пори року, сили, явища природи і т. ін.). Тоді саме весна панувала, і такий то був вечір сильно рожевий (Вовчок, І, 1955, 332); Він згадав .. ту тишу, той спокій, який панував тоді в цьому домі (Н.-Лев., VI, 1966, 87); Холодна осіння ніч цілковито панувала над околицею (Трубл., І, 1955, 82); // перен. Підкоряти собі (природу, сили стихії). Сашко.. вирішив зробитися авіатором, а не моряком. Адже моряк панував тільки над водною стихією, а літун [льотчик] панував над водами, землями і самим повітрям (Смолич, V, 1959, 27); // перен. Переважати в людській свідомості, суспільних стосунках і т. ін. Як в релігії над людиною панує продукт її власної голови, так при капіталістичному виробництві над нею панує продукт її власних рук (Маркс, Капітал, т. І, кн. І, 1952, 622); // перен. Охоплювати, володіти (про людські почуття або відчуття). Чутки тискались до вух, рипів голос німецького капрала, панував жах (Ю. Янов., І, 1958, 51); Огей стрепенувся. Тепер ним панував могутній дух легкості (Досв., Вибр., 1959, 337).

Панува́ти над собо́ю — уміти стримувати свої почуття, володіти собою. [Люцій (ледве-ледве панує над собою:)] Ти доведеш мене до божевілля, чи до гріха! (Л. Укр., II, 1951, 436).

2. перен. Мати переважне в порівнянні з чим-небудь поширення; безмежно поширюватися. Над всім панує тільки ритмічний, стриманий шум (Коцюб., II, 1955, 228); Тепер голос Владка, чистий і повний, мов голос дзвона, панував у залі (Фр., VI, 1951, 276); Кругом панує вільний труд, Бо то вже край — не край загнання, На віки вічні збувся люд Години тяжкого конання (Граб., І, 1959, 309); У родині Горобців панував повний матріархат (Зар., На.. світі, 1967, 15).

3. Бути паном, панею або як пан, пані. Зозуля кувала, Правдоньку казала. Буду сто літ жити, Тебе годувати, В жупані ходити, Буду панувати (Шевч., І, 1963, 226); // Жити, як пан, пані; розкошувати. Сосіди [сусіди] кажуть, що я паную. Я не паную, я гірко горюю (Чуб., V, 1874, 758); [Бичок:] Я тобі скажу, хоч би й про жінку нашого станового, адже вона йому не вінчана, а подивись, як вона панує, краще другої пані! (Кроп., І, 1958, 446).

4. над чим. Підноситися над навколишніми предметами, ландшафтом, місцевістю; височіти. Одного дня по обіді я помаленьку видрався на гору Бріярку. Ця пірамідальна гора панує над усією Щавницею (Н.-Лов., II, 1956, 395); Пануючи над цілим районом казарм та робітничих халуп, густим чорним димом валувала в небо цегельня (Гончар, Таврія, 1952, 145).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 52.