ПАНТЕЇ́СТ, а, ч. Послідовник пантеїзму. Титуловано його [Г. Сковороду] і українським Сократом, і українським Платоном,.. називано і деїстом, і пантеїстом, і спіритуалістом, і психологічним моністом (Літ. Укр., 4.XII 1962, 3); До природи — як я ставлюсь? Не як пантеїст молюся, не в речах духотворюся, — а грозою переплавлюсь, сталлю блиску насталюся! (Тич., До молоді.., 1959, 57).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 50.