ПАЛЮ́ГА, и, ж. Збільш. до па́лиця 1. Вижила я вдома з тиждень, і світ мені став не милий. Тая собачая тінь, Трохим, уже двічі був упивався та й бив мене палюгою (Крим., Вибр., 1965, 376); Нерівний ліс мовчки піднятих вгору дрючків і палюг був такою красномовною відповіддю народу, що пан староста, видимо, розгубився (Вільде, Сестри.., 1958, 264).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 32.