ПАЛЬНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., з чого і без додатка, розм. Однокр. до пали́ти2. Скрикнула Зінька, Ілько згарячу пальнув із обріза — сам не знав, чи туди, чи вгору. А з шелюгів у ту мить, мов дуплетом, із двох гвинтівок — бах! бах! (Головко, II, 1957, 178); — Залишайся, Мокію, тут і пильнуй, — звернувся Головатий до Гулика, — якщо набіжить небезпека, пальни з гармати (Добр., Очак. розмир, 1965, 312).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 35.