ПАЛИ́ТИСЯ, па́литься, недок.
1. Знищуватися вогнем; згоряти. Добро палиться, та нічого не варить (Номис, 1864, № 9861).
2. Горіти (з метою опалення, освітлення). У салонику й кімнатах братів Калиновичів палилося декілька ламп і свічок (Фр., VI, 1951, 204); // безос. В кухні вже палилося. Дим рівним синювато-рожевим струмочком плив із комина прямо вгору (Фр., VII, 1951, 22).
3. Виявляти збудження, захоплення, нетерпіння і т. ін.; гарячитися. — Що ви пишете? — Та не палися так, легіне. Робимо, бо треба. Будеш і ти таке робити, — сказала гонористо Оленка (Турч., Зорі.., 1950, 111).
◊ Пали́тися вогне́м (огне́м): а) дуже непокоїтися; страждати. Взяв пішов блукать по світу молодик І паливсь огнем розлуки цілий рік (Крим., Вибр., 1965, 250); б) виражати сильні почуття (про очі, погляд і т. ін.). Тадик рветься до батька, кричить, очі його паляться вовчим вогнем (Тют., Вир, 1964, 415).
4. Горіти (про тютюн у люльці). Хто лежав, хто сидів; палилося кілька люльок… (Вовчок, І, 1955, 321).
5. діал. Випалюватися (про цеглу, глиняний посуд і т. ін.). [Палажка:] Горен [горно] покинув [Тихон], хай там мисочки паляться, як собі знають, а я собі в дудочку пограю (Вас., III, 1960, 150).
6. Пас. до пали́ти1. Так стало, що невивезене [добро] палилось і нищилось, і стогнали нестримно цілі села (Ю. Янов., І, 1958, 60).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 28.