ПА́КОСТИТИ, кощу, костиш, недок., розм. 1. перех. Робити брудним, нечистим, засміченим і т. ін. * Образно. Морок — то ворог світовий. Серед нього заводилась тілько нечисть усяка, що пакостила й землю родючу, і людей, пригнічених темнотою (Мирний, IV, 1955, 326).

◊ Па́костити ру́ки див. рука́.

2. неперех., кому і без додатка. Те саме, що ка́постити. Усі були переконані, що Гринько пакоститиме по смерті далі. Не тільки спровадить тучу на село, але ще й налякає не одну хрещену душу вночі (Март., Тв., 1954, 379); Пакостить старий Гриник свому кумові (Ков., Тв., 1958, 363).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 18.