ПА́КА, и, ж.

1. Велика кількість зв’язаних, скріплених мотузкою однорідних предметів. Сидорчук і ще кілька бійців почали швидко виносити з дверей великі паки паперів і скидати їх у кузов (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 20); Дівчина не полінувалася і розв’язала паку книг (Мартич, Друзі.., 1962, 16); Сіно краще зберігати в паках, кормову солому подрібненою (Хлібороб Укр., 7, 1966, 17).

2. Ряд, сукупність складених один на одний предметів; стос. — Оту паку боргових документів візьми й перевір (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 49); — У них знайдено цілі паки порожніх медичних грілок (Кучер, Трудна любов, 1960, 446); Якщо зокола — рай, то тут — прояви Вмирання, муки й розпачу людей, Що мук своїх самі не відчувають, Куняючи [в поїзді] над паками речей (Бажан, Італ. зустрічі, 1961, 51).

3. спец. Великий тюк товару. Пака тютюну; Пака бавовни.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 17.