ПАВУ́ЧИЙ, а, е.

1. Прикм. до паву́к 1. — Тісно в тебе тут, — привітавшись, оглядає [Плачинда] майстерню, усі кутки якої засновані мертвими павучими гніздами (Стельмах, І, 1962, 113); // Формою схожий на павука; павукастий. Летіть, орли, нещадні і могучі, На рать їх риньте з голубої кручі І розкаряки свастики павучі Розтоптуйте (Бажан, І, 1946, 118).

2. перен. Який відзначається рисами експлуататора, жорстокістю, підступністю, хитрістю. — Макар хоч і дурний, та не вашої павучої породи (Панч, II, 1956, 99).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 9.