ПАВУ́К, а́, ч.

1. Членистонога тварина з отруйними залозами, що звичайно живиться дрібними комахами, вловлюючи їх у виткану нею самою павутину. Звичайний павук (Аrапеіdа) — один з найчисленніших мешканців на землі (Наука.., 12, 1965, 50); На воді ряска, немов руда кора, по ній стрибають довгоногі павуки, перебираючись через уламки листу та комишу (Коцюб., II, 1955, 265); Хто навчив сірого павука на кущі дикої малини сплести таку тонку мережану сітку? (Донч., VI, 1957, 319); * Образно. Перед її очима весь час стояв.. фашистський літак з чорними павуками на крилах (Кучер, Чорноморці, 1956, 368); * У порівн. Одна Параска, як павук, замотавшись у свою павутину, не виходить з хати (Мирний, IV, 1955, 53); Крутяться колеса млинові в густому тумані, а здається химерно так: немов великий водяний павук плазує з ставу на греблю (Головко, II, 1957, 206).

2. перен., розм. Той, хто експлуатує інших, відзначається жорстокістю, підступністю, хитрістю у ставленні до кого-небудь. Пізнавав [Рафаловнч] повітових павуків по їх сітях і повітових сатрапів по тих слідах їх пазурів, які стрічав на своїх клієнтах (Фр., VII, 1951, 226); Мелітару знову незадоволено подумав, що сказав надто багато цьому хитрому павуку (Чаб., Балкан. весна, 1960, 106).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 8.