П’Я́ТКА¹, и, ж.

1. Те само, що п’ята́. 1. Махне [Еней] мечем — врагів десятки Лежать, повиставлявши п’ятки (Котл., І, 1952, 259); Босоніж ішла ж [Світлана]… Нили п’ятки опухлі… Терпіла (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 128).

◊ Душа́ [аж] у п’я́тках див. душа́; Ма́зати (нама́зувати, нама́зати і т. ін.) п’я́тки са́лом див. са́ло; Пока́зувати (показа́ти) п’я́тки див. пока́зувати.

2. Нижній кінець, задній бік, кінець, опорна частина чого-небудь, іноді місце з’єднання з чимсь. Він пхнув одні двері, котрі з грюком розчинилися до п’ятки, далі другі і одним махом упхнув Проценка і Рубця у невеличку хатину (Мирний, III, 1954, 291); [Дранко:] Щоб мені молотка не вдержати в руці, щоб мені не довелось ніколи приварити п’ятки до коси..! (Кроп., І, 1958, 204); Порівняно із звичайним мікрометром, важільний мікрометр завдяки рухомій п’ятці має вимірювальне зусилля… стабільніше (Допуски.., 1958, 340).

П’Я́ТКА², и, ж.

1. діал. П’ятірка. П’ятка подобала радше на Г, ніж на круглочереве, гребенясте 5 (Фр., І, 1955, 241); — Маємо п’ятку. Якби видавати по гульденові щодня, стало би на п’ять днів (Круш., Буденний хліб.., 1960, 69); Скажіть, скажіть, що мають діяти ті материнські дві п’ятки пальчиків роботящих, де мають подітися? В полі роботи ніякої (Ков., Світ… 1960, 140).

2. розм. Купка з п’яти снопів, складених на полі. Снопи складали в п’ятки,.. полукіпки (30 шт.), копи (60 шт.) (Нар. тв. та етн., 2, 1967, 59); — Люблю дивиться, як поле вкриється довгими стайками полукіпків,.. п’ятками (Н.-Лев., І, 1956, 587).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 423.