ОЧУМІ́ЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до очумі́ти. — А яким я вас молоком частував у садку? — хитає головою очумілий від алкоголю хлопець (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 138).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 836.