ОЦІПЕНІ́ННЯ, я, с., рідко. Стан за знач. оціпені́ти. Якесь оціпеніння охопило його, тільки голова палала (Мик., II, 1957, 280); Мати.. знову в оціпенінні притулилася головою до сина (Стельмах, Правда.., 1961, 31).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 829.