ОХРА́НКА, и, ж., розм. У дореволюційній Росії — орган таємного поліцейського нагляду. [Нечай:] Я певен, що за вашою квартирою стежить охранка, адже ви під суворим наглядом (Сміл., Черв. троянда, 1955, 89); Царська охранка з ніг збивалася, вишукуючи учасників замаху на генерал-ад’ютанта Дрентельна (М. Ол., Леся, 1960, 64).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 826.