ОХЛЯ́ТИ і ОХЛЯ́НУТИ, я́ну, я́неш; мин. ч. охля́в і охля́нув, ла, ло; док. Дуже ослабнути, схуднути від недоїдання; знесиліти, виснажитися. Охляв, як щеня у дощ (Укр.. присл.., 1963, 57); Кілька вже день харчувались старі вареною та печеною картоплею, аж охляли без хліба (Коцюб., І, 1955, 90); Він уже кілька днів не їсть і нічого не п’є, крім ліків; схуд і охляв (Добр., Очак. розмир, 1965, 149); * Образно. Охляло сонце. На будинках горить гарячий фіолет (Тич., І, 1946, 160); // Безсило опасти, втративши пружність. Старшина знесилів, охляв, піт зросив високе червоне чоло (Горд., Чужу ниву.., 1947, 71); Саїд Алі угледів на кілочку скрипку. Так-таки раптом охляв, знемігся, опустилися руки (Ле, Міжгір’я, 1953, 332); Дочитавши статтю, він раптом охляв увесь, обм’як, навіть руки впали під стіл (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 172).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 821.