О́ХАННЯ, я, с., розм. Дія за знач. о́хати. Я сліз і охання боюся І сам ніколи не журюся (Котл., І, 1952, 272); Другого дня Кайдашиха знов збудила рано невістку, а сама вкрилась з головою на печі й заохала. Мотря вже не йняла віри тому оханню (Н.-Лев., II, 1956, 284); Вона бігла й уявляла собі світло в вікнах, грюкання дверима, охання й лемент (Коцюб., І, 1955, 328).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 820.