ОХА́ЙНИЙ, а, е.

1. Старанно, чисто і дбайливо одягнений. В тугому комірці, з тяжким портфелем, Охайний, чепурний і мовчазний, Він [М. Коцюбинський] перебув тут вік свій нелегкий Над статистичним ділом невеселим (Рильський, II, 1960, 88); Разуєв прибув з відпустки. Посвіжілий, охайний, штани напрасовані, комірець накрохмалений (Логв., Давні рани, 1961, 39); // Який любить чистоту; чистий, чепурний. Конюх — дід Зінько — охайний воду з присвистом дає (Рудь, Дон. зорі, 1958, 101); // Нічим не забруднений; чистий. На хлопчикові піонерський шовковий галстук, охайна сорочка, картузик, полотняні штанці, — все мокре, як хлющ (Ю. Янов., І, 1958, 602); — То це у вас на камбузі, товаришу Біленький, зберігається такий охайний посуд? — запитав він, указуючи на чайник (Ткач, Моряки, 1948, 53).

2. Чисто, старанно прибраний (про приміщення і т. ін.). Осінніми вечорами вона рано світила світло.. і, сидячи у своїй охайній хатинці, часто поглядала на двері (Коцюб., II, 1955, 30); Він.. повісив шинель на цвях і сів на стільчик, з насолодою прислухаючись до тиші і вдихаючи чисте повітря охайного людського житла (Тулуб, В степу.., 1964, 140).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 820.