ОФІ́РА, и, ж., рідко. Те саме, що же́ртва. [Дон Жуан:] Ні, ніколи я не візьму її [обручки]. Носіть її або мадонні дайте на офіру, як хочете (Л. Укр., III, 1952, 373); За нею з виглядом невинної офіри сунулась Маріцца, а позаду і Йон (Коцюб., І, 1955, 276); На страту йди спокійно, сміло, впади офірою оман (Сос., І, 1957, 420); М’ясницькому учневі, сину банкрота, Офірі судських передряг.. Не личить гордливих надгробків пишнота (Бажан, Роки, 1957, 199); Нехай в душі горить жар віри, міць до офіри, до боротьби… (У. Кравч., Вибр., 1958, 164).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 816.