ОТУПЛЯ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до отупля́ти. Втягти жінку в суспільно-продуктивну працю, вирвати її з "домашнього рабства", визволити її від залежності — отупляючої і принижуючої — вічної і виключної обстановки кухні, дитячої кімнати — ось головне завдання (Ленін, 40, 1974, 186); Приватна власність у дореволюційній Росії справляла.. отупляючий вплив на свідомість селянина (Тич., III, 1957, 300).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 814.