ОТУМА́НЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ОТУМА́НИТИСЯ, нюся, нишся, док., розм. 1. тільки 3 ос. Заволікатися туманом, хмарами і т. ін.; затуманюватися. Небо отуманилося, поле заволокло мрякою (Горд., Чужу ниву.., 1947, 260).

2. перен. Втрачати здатність правильно сприймати, оцінювати дійсність. Чи, може, вона вже отуманилась своєю любов’ю, очманіла, прискіпується не знати до чого (Мушк., Серце.., 1962, 165).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 813.