ОТРУ́ЙНО. Присл. до отру́йний. Вона [малеча] вже встигла звикнути, що на подвір’ї замість хати понуро стовбичить облуплений комин, а навколо нього отруйно кружляє гаряче ряботиння гершунів [шершнів] (Стельмах, І, 1962, 468); Коли ж хотілось покарати Йому суперників своїх, — Як він отруйно лихословив! (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 16).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 811.