ОТОЛІ́ТИ, ів, мн. (одн. отолі́т, у, ч.), анат. Тверді утворення в слухових пухирцях або в лабіринті у внутрішньому вусі, які є частиною органу рівноваги у людини і тварин. В організмі людини і тварини є орган, який зветься вестибулярним апаратом. Цей орган — порожнисте утворення внутрішнього вуха, заповнене драглистою масою та кристалами фосфорнокислого й вуглекислого кальцію — отолітами (в перекладі "вушними камінцями") (Наука.., 12, 1961, 12).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 807.