О́СТІ, ів, мн. Те саме, що о́стень. Б’ються соцькі й розсильнії. Б’ються й рибаки, Водять шнури край пролому, Ості і гаки (Рудан., Тв., 1959, 162); І от прямує він, узявши гострі ості, На став (Рильський, II, 1946, 211).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 787.