ОСТИ́ГЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до ости́гнути і ости́гти. Парувала під хвилею теплого повітря остигла за ніч земля (Скл., Хазяїни, 1948, 216); * Образно. Минулися молодії Веселії літа, Немає з ким остиглого Серденька нагріти (Шевч., II, 1953, 149).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 787.