ОСТАТО́ЧНИЙ, а, е.

1. Одержаний у кінцевому результаті. В остаточній редакції поеми закохується він [Демон] у молоду, веселу, щасливу дівчину-грузинку (Рильський, III, 1956, 206); 3 спокійною об’єктивністю оглядала себе [Катерина] в дзеркалі й прийшла до остаточного висновку, що дівчина напроти таки негарна (Вільде, Сестри.., 1958, 506); // Повністю з’ясований, виявлений. Брянський оцінював бій не лише за його остаточними результатами, ..а ще й за тим, як цей бзій був підготовлений, проведений (Гончар, III, 1959, 52); // Який має виявити кінцеві результати; вирішальний. — Настуню, — заговорив він.. — Позавтра остаточний бій (Тулуб, Людолови, II, 1957, 546).

2. Який не може бути змінений, переглянутий. — Після школи піду в медичний. Уже ніяких вагань, рішення остаточне (Донч., V, 1957, 504); То найстрашніший суд — наш власний суд, Де присуди суворі й остаточні. Де вироки з собою не несуть Можливостей для виправдань преточних (Коротич, Поезії, 1967, 56); // Доведений до кінця; повний, цілковитий. Зараз армія наступала, і бійцям хотілося, щоб хтось довів, що цей наступ уже не припиниться аж до остаточної перемоги (Багмут, Записки.., 1961, 32); Все вирішувалось у ті дні на морських шляхах; одні кораблі звозили у Крим живу силу, рятуючи її від остаточного розгрому, інші кораблі.. везли.. із закордону бойове спорядження (Гончар, II, 1959, 378); Остаточна перемога соціалізму.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 785.