ОСПІ́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до оспіва́ти. І знов на горах я, овіяних вітрами, Казками вільних полонин, Оспіваних, ограних вівчарями, Налитих ладаном ялин (Олесь, Вибр., 1958, 376); Ім’я Володимира Ілліча Леніна з любов’ю оспіване в радянській народній творчості (Нар. тв. та етн., 1, 1969, 6); // оспі́вано, безос. присудк. сл. Наша література по праву пишається творами, в яких оспівано лицарів революції, безсмертний подвиг радянських людей на полях битв проти фашизму (Літ. Укр., 20.XI 1970, 1).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 782.