ОСОРО́МЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до осоро́мити. Грицько сидів у класі осоромлений, вражений, нічого не чув, не бачив, холодний піт виступив у його на лобі (Вас., І, 1959, 174); Гнітила дівку одна думка: де то їй дітися, хто привіта її, осміяну, осоромлену? (Л. Янов., І, 1959, 38); * Образно. Осоромлена смерть геть одійде набік перед його [М. В. Лисенка] величною постаттю, ..щоб не дивитися, як свята Правда буде квітчати високе чоло славетного Співця-Бояна невмирущим вінком слави (Мирний, V, 1955, 316).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 781.