ОСОКІ́Р, ко́ра, ч. Високе листяне дерево родини вербових з добре розвиненою кроною; чорна тополя. Скинула [Гаїнка] черевики й побрела через неглибоку, чисту, як сльоза, течійку, що бігла попід вербами рясними та осокорами високими (Гр., II, 1963, 376); Коли Степан Васильович добіг до долини, він під чорними осокорами побачив, як, борюкаючись, гнулись додолу дві постаті (Стельмах, І, 1962, 583).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 780.