О́СМІХ, у, ч., рідко. Посмішка, усміх. Осміх блищав на рожевих устах, виразно обведених навкруги (Н.-Лев., І, 1956, 185); То щастя небесне — сидіти з тобою! Зрівнявся з богами щасливець такий, Що жадібно ловить солодку розмову І осміх принадливий твій! (Крим., Вибр., 1965, 62); У комісара й у міністра на губах легенький осміх, ніби вони головували на родинному святі (Ю. Янов., II, 1958, 115).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 774.