ОСМИ́СЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОСМИ́СЛИТИ, лю, лиш, док., перех. Усвідомлювати, осягати розумом значення, сенс чого-небудь. Як цікаво жити одними почуваннями з близькими тобі по духу героями книг, осмислювати разом із ними суспільні події (Смолич, VI, 1959, 7); Кілька хвилин лежав [Роман] нерухомий, силкуючись пригадати і вже по-новому осмислити все бачене й чуте в партійному комітеті (Головко, II, 1957, 601); Вважаючи себе хірургом життя, письменник тим самим уже ставить перед собою завдання глибоко осмислити його (Панч, На калин. мості, 1965. 82).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 773.