ОСМИ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ОСМИ́КАТИ, осми́каю, осми́каєш і осми́чу, осми́чеш, док., перех. Те саме, що обсми́кувати. Мелашка сама додивлялася при вдяганні [Богдана], осмикувала легкий малиновий кунтуш, витирала ганчірками порох на шаблі (Ле, Хмельницький, І, 1957, 241); Вона помітила, як зблід Іван Юхимович, як нервово він осмикував на собі гімнастьорку (Руд., Остання шабля, 1959, 508); — Не лізь поперед батька в пекло, — осмикували чоловіка (Стельмах, II, 1962, 280).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 773.