ОСМА́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до осмали́ти. Семен теж притулився оддалік під осмаленим деревом (Коцюб., І, 1955, 123); Схопив [Ярема] перші простягнуті до нього руки.., витяг пораненого у двір.. У нього була осмалена голова, обпечене вухо (Кочура, Зол. грамота, 1960, 314); Діждали ми батька з дороги.. Осмалений сонцем та обвітрений, здававсь він ще похмурніший, ніж був (Вовчок, І, 1955, 223); * Образно. — Та нічим же в мене пересіяти, нічим! — просто до сонця викрикнув він і знову опустив кудлату голову до осмаленої землі (Панч, В дорозі, 1959, 47).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 773.