ОСЛІ́ПЛЮВАТИ, юю, юєш і рідко ОСЛІПЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ОСЛІПИ́ТИ, ліплю́, лі́пиш; мн. ослі́плять; док., перех.

1. Робити сліпим, позбавляти зору. — Повернулись купці наші від Саркелу, — встиг ще сказати Свенелд, — пограбували їх там, двох убили, а Полуяра осліпили (Скл., Святослав, 1959, 35); — Сліпий Андрійко співає.. — Сліпий від роду? — Де там, осліпили (Стельмах, II, 1962, 58); // Тимчасово відбирати здатність бачити що-небудь (про світло, сяйво, блиск чого-небудь). Заходило сонце, яскраве проміння осліплювало (Грим., Син.., 1950, 56); Світло осліпило мене одразу, і я нічого не міг розібрати в вікні (Коцюб., II. 1955, 358); Вирвалося сонце, осліпило очі, Роздало навколо обрії ясні (Олесь, Вибр., 1958, 284); * Образно. — Іди, Степане, іди.., — випростується вона й осліпляє його своїми заплаканими очима і тяжким болем змученого обличчя (Стельмах, II, 1962, 154); // перен. До краю захоплювати, зачаровувати. [Аецій Панса:] А тобі.. либонь після сільської глушини Рим очі осліпив (Л. Укр., II, 1951, 357); Осліпила його краса Ксені. Вирішив за всяку ціну її дістати (Гжицький, Опришки, 1962, 121); // Застилати, заволікати простір перед очима, позбавляючи можливості бачити що-небудь. Батареї без угаву молотили по них [дотах], осліплюючи і оглушуючи методичним вогнем гарнізони (Гончар, III, 1959, 44).

2. перен. Позбавляти почуття реальності, здатності об’єктивно сприймати, правильно оцінювати що-небудь. — Поки що, — додав я,.. — моє щастя, як бачите, не осліплює мене (Коб., III, 1956, 211); Безумний гнів, що осліпив Нас перед хвилею, остив [остиг] (Фр., X, 1954, 323); // Уводити в оману; дурити.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 771.