ОСЛІ́ПЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до осліпи́ти. Осліплений незвичним світлом, в’язень закриває очі руками (Л. Укр., II, 1951, 187); // ослі́плено, безос. присудк. сл. Сто сорок чотири сотні воїнів Самуїла було осліплено, і на кожну сотню приділено одного одноокого поводиря (Загреб., Диво, 1968, 280).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 771.