ОСЛІ́НЧИК, а, ч. Зменш. до ослі́н. Чіпка приставив з другого боку стола ослінчика, сів навпроти гостя (Мирний, І, 1949, 375); Роздумувала Одарка, сидячи на ослінчику біля хати (Тют., Вир, 1964, 126).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 771.