ОСКІ́ЛОК, лка, ч., рідко. Відбитий, відколотий шматок чого-небудь твердого; скалка, тріска. Біля каганця сидів сивий дід, оскілком з очеретини підтягав ганчір’яного гнота (Ле, Україна, 1940, 204); * Образно. Рудіє небо. Пісно звідтіля Присвічує молодика оскілок (Мисик, Біля криниці, 1967, 104).

◊ Оскі́лками диви́тися — дивитися на кого-небудь неприязно, вороже. Харон, таких гостей уздрівши, Оскілками на їх дививсь. Як бик скажений, заревівши, Запінивсь дуже і озливсь (Котл., І, 1952, 132).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 768.