ОСКА́РЖЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до оска́ржити. [Сімон:] Аж ось одного дня впадає до нас сей ото оскаржений Євгеній Грушка (Фр., IX, 1952, 9).

2. у знач. ім. оска́ржений, ного, ч.; оска́ржена, ної, ж., заст. Обвинувачений (у 2 знач.). [Голос покликача:] Оскаржений, що сам себе зве Парвус, образив тяжко маєстат святині і через те утратив право слова (Л. Укр., II, 1951, 531); [Дяк:] Як я давно служив ще в гродськім суді, То звик усяку форму поважати. Я протоколи там писав не раз, І все, що там оскаржені зізнають [зізнаються].., Я все було записую по формі (Сам., II, 1958, 85); Та серед того як оскаржені не хотіли зізнавати [зізнаватися].., всі, що стояли в сінях, почали кричати: вони вбили (Стеф., І, 1949, 184).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 767.