ОСКАЖЕНІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., розм. Від гніву, люті і т. ін. стати нестямним, несамовитим; до краю розізлитися, розлютуватися. Далі знову оскаженів [піп], почав бігати по кімнаті у своїй рясі (Вас., II, 1959, 503); — Скажіть йому слово: оскаженіє, кинеться на вас із шаблею, як на ворога (Тулуб, Людолови, І, 1957, 102); Побачивши, що в квартирі, крім лікаря і його дружини, нікого немає, жандарми оскаженіли (Скл., Карпати, II, 1954, 233); * Образно. Надвечір пурга оскаженіла, повітря кипіло від стрімкого руху міріадів сніжинок (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 275).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 766.