ОСИ́ПАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до оси́пати. Знати козацьку хату..: Вона соломою не покрита, Приспою не осипана (Укр.. думи.., 1955, 22); Княгиня зняла з грудей шпильку, осипану самоцвітами, і оддала Щуці (Стор., І, 1957, 377).

2. у знач. прикм. Який осипався, опав (про листя, плоди і т. ін.). Каміння пожовкло від осипаної фої [хвої] (Хотк., II, 1966, 317); Подекуди на панських полях чорніли полукіпки, а біля них зеленіла осипана пашниця (Стельмах, І, 1962, 610).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 761.