ОСВІ́ТЛЮВАЧ, а, ч.

1. Особа, що відає освітленням сцени, створенням світлових ефектів і т. ін. Починається метушня. Обставляють реквізитом декорацію. Освітлювачі совають по долівці апаратуру (Ю. Янов., II, 1958, 29); — Я — освітлювач Київської опери (Рудь, Гомін.., 1959, 122).

2. спец. Прилад, апарат, який є засобом, джерелом освітлення. Угнутими дзеркалами користуються в тих випадках, коли треба спрямувати в яке-небудь місце концентрований пучок світла. Так будуються освітлювачі в автомобільних, проекційних і кишенькових ліхтарях (Курс фізики, III, 1956, 275).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 756.