ОСВІНУ́ТИ, не́, док., рідко.

1. Освітити, осяяти. Грім розлігся, залунав, Освінула блискавиця Темінь дику, нічняну [нічну] (Стар., Поет. тв., 1958, 116); * Образно. Шкода було їх [агітаторів], шкода було і їхньої справи, яка.. могла загинути і не освінути темних кутків (Дн. Чайка, Тв., 1960, 125).

2. безос. Настати (про день, світанок); розвиднітися. [Грицько:] Як тільки освіне, до сходу сонця Ми вже повинні рушити в похід (Сам., II, 1958, 13).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 754.