ОСВО́ЄНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до осво́їти. На освоєних землях запровадили спеціальну сівозміну (Хлібороб Укр., 6, 1965, 18); Всупереч його сподіванням, виявилось, що автострада уже була освоєна (Гончар, III, 1959, 433); — Дикі Вівці давно вигибли від пазурів та зубів Вовків.., а освоєні чоловіком, укривають незліченними отарами широкі степи та високі полонини (Фр., IV, 1950, 120); // осво́єно, безос. присудк. сл. Ставкову площу освоєно для розведення коропа (Наука.., 10, 1956, 21).

2. у знач. прикм., рідко. Який освоївся з ким-, чим-небудь, призвичаївся до когось, чогось. Наш війт був ще недавно вибраний, то й не зовсім іще освоєний з панами (Фр., II, 1950, 32).

3. у знач. прикм., діал. Ознайомлений. — Освоєні поверховно з поодинокими галузями наук.., думають [жінки], що вони справді доволі озброєні супроти вимог життя (Коб., І, 1956, 71).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 757.