ОСАТАНІ́ННЯ, я, с., розм. Стан за знач. осатані́ти. Розгортав [боєць] пісок з таким осатанінням, що, коли б можна, жер би його, як найлютішого ворога (Тют., Вир, 1964, 316).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 753.