ОСАМІ́ТНЕНИЙ, рідко ОСАМО́ТНЕНИЙ, а, е. Те саме, що осамоті́лий. Їй починало здаватись, чи той Орест Білинський випадково не витвір її осамітненої душі? (Вільде, Сестри.., 1958, 5); Він думав про буржуазний світ, де проста людина, осамотнена, кинута напризволяще, мусить усе здобувати лише однією ціною: ціною власного життя (Загреб., Європа 45, 1959, 559).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 753.