ОСАВУ́ЛА, и, ч., іст.

1. Прикажчик у панському маєтку. * У порівн. Онися Степанівна швидко оговталась з тією панщиною й командувала людьми, як панський осавула (Н.-Лев, III, 1956, 175).

2. рідко. Те саме, що осаву́л 1.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 751.