ОРІ́Х, а, ч., рідко. Те саме, що горі́х. Сад стоїть внизу і пісню осені розучує. Підбіжить вітер до оріхів — оріхи ноти ронять пожовклі (Тич., І, 1957, 116); Був колись оріх, а тепер свистун (Номис, 1864, № 1866); Ярина кинула розкушеного оріха додолу і взялася знов нагинати ліщину (Л. Укр., III, 1952, 739).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 746.