О́РЧИК, а, ч. Дерев’яний або залізний валок, до якого прикріплюють посторонки в упряжці; барок. Никодим Динька, наспівуючи лише одному йому відому пісеньку, ретельно вистругував орчика (Зар., На.. світі, 1967, 235); Повільно.., поскрипуючи ярмами, рушили воли, прогуркотіли орчиками коні (Логв., Літа.., 1960, 111).

◊ Велича́тися (завелича́тися, пиша́тися, запиша́тися і т. ін.) як порося́ на о́рчику — дуже величатися, пишатися і т. ін. — Чого ж ти запишалась як порося на орчику? — підштовхнув її трьома пальцями Карпо (Стельмах, II, 1962, 370).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 751.