ОРНАМЕНТА́ЦІЯ, ї, ж.

1. мист. Дія за знач. орнаментува́ти. Народне українське мистецтво при всій єдності стилю надзвичайно різноманітне за формами і способами орнаментації (Нар. тв. та етн., 4, 1966, 34); Керамічне виробництво у різних племен розвивалось по-різному. В окремих областях спостерігаються помітні відмінності у формах посуду, способах його виготовлення і орнаментації (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 37).

2. мист. Те саме, що орнаме́нтика. Орнаментація.. посуду має досить своєрідний і, разом з тим, надзвичайно витриманий характер (Археол., II, 1948, 15); Логічно використаний колір внутрішньої орнаментації в "Антології української радянської поезії".., де знайдено єдність форзаца з обкладинкою (Укр. рад. граф., 1957, 121).

3. мист. Мистецтво, техніка орнаментування. Поруч з геометричною поліхромною орнаментацією у сарматів продовжував існувати далі й "звіриний стиль", який починає поєднуватись з поліхромним (Археол., VIII, 1953, 73).

4. перен. Сукупність елементів, які оздоблюють що-небудь (музичний твір, мову і т. ін.). Мадярів, циган, поляків супроводить скрипка, причому в мелодичному й ритмічному рисунках, у типі фігураційних орнаментацій виявляється бажання наблизитися до стилю тієї чи іншої національної музики (Укр. клас. опера, 1957, 29); Прислів’я і приказки разом з іншими елементами народної словесності ввійшли в склад його [П. Мирного] літературної мови, але не стали домінуючим елементом його стилю і, тим більше, його орнаментацією (Від давнини… І, 1960, 376).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 748.