ОРЛИ́НИЙ, а, е.

1. Прикм. до оре́л. Од орлиних крил лився світ то білий.., то.. синюватий (Н.-Лев., IV, 1956, 13); Орлине гніздо.

2. Такий, як у орла. Молодими очима дивився колись ти на цей степ, була в очах орлина зіркість, а зараз сльозою розпливаються розгублені по царині краплини синього цвіту… (Гончар, Тронка, 1963, 217); * У порівн. Мій дід був серб. Його руки́ я й досі бачу жили сині, обличчя риси, мов орлині… (Сос., II, 1958, 353); // перен. Відважний, безстрашний. Коли опришок, блищучи очима, оповідав о смілім орлинім нальоті на місто, на двір, — Маруся тремтіла (Хотк., II, 1966, 118); [Панна Ромця:] Хто він, власне, такий, цей добродій?.. Щось орлине, сміливе видається в ньому (Вас., III, 1960, 200); // перен. Гордий, гострий, проникливий (про очі, погляд). З Данила парубок був хоч куди! Високий, ставний,.. широкий в плечах; ніс мав крутий,.. а погляд — нічого не скажеш — орлиний! (Смолич, Мир.., 1958, 7); Орлиним допитливим оком вимірював гетьман вражу силу (Кач., II, 1958, 442).

Орли́ний ніс — тонкий з горбинкою ніс. На вилицях тугими жолудями випинаються видовжені м’язи, ніздрі орлиного носа пашать гнівом (Стельмах, Хліб.., 1959, 114).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 747.